Ознайомлюючись потроху з ляльковою спадщиною, адже не так вже й багато джерел, звідки можна черпати інформацію (питань набагато більше) – розумієш, що взяти і відтворити її (ляльку) схематично НЕМОЖЛИВО!!! Має щось з душі творця такої ляльки обов’язково передаватися! Інакше така лялька, як би високотехнологічно не була виконана - "не зачепить". Так, біля такої ляльки можна поохати на предмет: а які в неї черевики, а які прикраси, а от щоб сказали – ЯКА ЛЯЛЬКА! До цього потрібна душа майстра.
Кожного разу, коли робиш ляльку – відкриваєш щось нове. І кожного разу розумієш, що твої відкриття ще досить маленькі. Та головне, що ти радієш кожному відкриттю – як мала дитина. Воно, може, і на краще. Бо якби всі таємниці українського лялькарства можна було описати в одній книзі – то що ж то за таємниці. А я все-таки за таємниці.
Здавалось, текстильна народна лялька дуже проста (перепрошую за це слово, воно тут використано механічно) у технологічному виконання, але як цікаво її робити і як непросто.
- Не така вона вже й проста. Скільки в ній всього. - Так відгукнулась про мою ляльку відома російська художница Джемма Кадж.
А моя лялька з’явилась зовсім випадково і зовсім нещодавно. Випадково, тому що я давно хотіла «свою» ляльку, а ще довго не бачила її, хоча й створюю їх з кінця 90-х.
Тож все почалося з невеличкого клаптика домотканної тканини, яке я отримала від свого стоматолога Тамари В. По-перше, вона мені довірила свою родину реліквію, бо лишився їй цей шматочок від бабусі. По-друге, вона ним підперезувалася після пологів, по-третє, я вперше тримала в руках домотканне полотно. То чи могла після цього всього не з'явитись мила оку і душі лялечка?
І от вона з'явилась! Перша, потім друга. Основа такої ляльки – стовпчик – принцип народної, а далі вона обросла всілякими сучасними елементами. І саме основу-тільце я роблю з домотканого полотна. Воно на дотик, як живе.
То істинне задоволення творити таких лялечок, бо кожна нова лялька – то твоє життєве і творче надбання. Твоє нове відкриття давньої спадщини предків, але з індивідуальним авторським забарвленням.
Так з‘явились дві наступні і потихеньку доходять, як ті пиріжечки ще дві. А дві перші вже мешкають у Івано-Франківську. Я й не думала, що так швидко з ними розлучусь. Але для художника важливо, щоб його лялька викликала живий інтерес в очах тих, кому вона впала око. І гріх - не віддати такій людині своє творіння. Адже той інтерес до ляльки, певно, теж є потребою внутрішнього стану душі.
| 
